Віддай людині крихітку себе
БАНДУРА
Затихла бандура — не грає.
Не торкнуться пальці її.
І ніколи уже не розкрає
Моє серце і думи мої.
А колись же отут при Дунаю
Українські як грала вона.
| чому? Я не знаю, не знаю,
Обiрвалась бандури струна...
В. Виходцев
Твій неспокій...
Моя печаль. Мій біль. Мій мовний брат!
Ось смерть прийшла...
Лиш ти розправив крила!..
Як в божий світ душа твоя злетіла,
В оспіваний твій світ, в Едемів сад.
І прикро так. І серце жме в тисках
Як згадую твій сум зеленоокий
Твій біль за Україну, твій неспокій,
Оспіваний у віршових зірках.
Л. Олійник
Буде осінь і зима,
А тебе нема, нема,
Ой, нема вже і не буде,
Розриває туга груди.
Змовкла пісня солов'я.
Змовкла пісня,
Стихла кобза,
Незабутній рідний образ —
Промінь світла на стіні...
Бо і вдень, і серед ночі
Ті веселі добрі очі
В душу дивляться мені.
Т. Кибкало
Минуло вже тринадцять літ,
І ти тепер такий далекий,
В політ покликали лелеки,
В гіркий останній твій політ.
З балкону, брате, впало тло,
Душа у вирій полетіла.
А ми лишилися одні
І тут горюєм день при дні.
Бандура в закутку сумує,
А дочки в Києві давно.
Лише вдова ночами чує —
Хтось ніби стука у вікно
І кличе: «Нііночко, Нінусю,
Це я до тебе повернувся...»
Вона підійде до вікна,
А там нікого вже нема.
Минуло вже тринадцять літ…
Т. Кибкало
В ПАМЯТЬ О МИХАИЛЕ ВАСИЛЮКЕ
Среди нас он так часто шутил,
И в глазах его радость искрилась.
Землю нашу и небо любил,
Вдруг несчастье незванно явилось.
Предложила ль судьба ему трюк,
Или сбилось сердце со счету...
Дорогой Михаил Василюк,
Что ж манило тебя так к полету?
Словно взрыв в середине пути —
Нет ошибке такой оправданья...
Нам бы рядом идти да идти
До последнего исповеданья...
Недописанный стих на столе,
Дверь тугая от ужаса сжалась...
Вздох последний им отдан земле,
Песнь его недопетой осталась...
Он, душою стремящийся вдаль,
Никогда уже к нам не вернется.
Надрываясь, кричат струны: "Жаль..."
И слезой горе горькое льется.
Смерть нелепая, в гневе страстей
Лучших ты забираешь так рано.
Неужели они там нужней,
Чем земле нашей обетованной!..
Ветры силятся зной остудить,
Заметают листвой следы лета.
Он навечно останется жить!
Не сотрет память славы поэта!
И. Воронова
КОБЗАР І "ДУМА"
На перехресті життєвих доріг
Кобзар в долоню бандури поклав
Бурхливе серце і пісню співав,
Що пливла на дівочий поріг.
Лунала пісня, бриніла струна,
Палав вогонь, що Кобзар запалив
І в сяйві сонячних лагідних злив
Починалась кобзарська весна.
Приспів:
"Кобзарська дума" — то дивна пісня,
що кров бентежить, чарує душу.
Мов срібні струни дзвінкий струмочок,
"Кобзарська дума", твій голосочок!
Яскравий май, Придунай навесні...
В часи війни марно пролита кров.
І до Вітчизни гаряча любов —
То були Кобзареві пісні.
Поза плечима лишались шляхи,
Міста і села, й далекі краї.
Кобзар і дума, як в гай, солов'ї,
Повертались під рідні дахи.
Приспів.
Як злі татари в далекі часи,
Незваним гостем година лиха
На душу взяла сліпого гріха
Й затуманила ті голоси.
Кобзар замовк, полетіли слова,
В очах бандури печаль і журба.
Козацька пісня замовкне хіба?
Знову "Дума Кобзарська" співа.
І. Попазов
ПАМЯТИ ВАСИЛЮКА
Солнцу — небо, чтобы светить,
А деревьям листва, чтоб шуметь.
Рождаются люди, чтоб жить,
Ну, а может быть, чтоб умереть.
Дорога нужна, чтоб идти.
Звездам — ночь, чтоб себя показать.
Цветы — чтоб летом цвести,
А любовь для того, чтоб страдать.
Костру — холод возможность гнать,
Птице — воля и право лететь.
Волку — лапы и силы встать,
А поэту — нелепая смерть.
А. Колодий
Песня ветвистая
Сорвана с листьями
С ветром по улице
Скорбно голубится.
Слышно журчание
Рек царства темени
В Музе венчания
Жизни и времени.
Каждому нежному
Зыбко – знакомая
Грусть невесомая
По неизбежному.
А. Бутаков
ПАМЯТИ МИХАЙЛА ВАСИЛЮКА
Трагически погибшего в сентябре 91-го
Смерть сразила тебя без выстрела,
Так коварно, во цвете лет.
Подтвердилась известная истина,
Как легко уязвим поэт.
Очарованный «рідною мовою»,
Ты по-рыцарски ей служил
И восторженно песни новые
Под бандуру свою сложил.
Возносила тебя поэзия
Под высокие облака.
А на землю сошёл, как по лезвию
Не щадящего жизни клинка.
Так негадано, так отчаяно
Ты пошёл на последний риск
И застыл перед измаильчанами
Беспокойный поэт-бандурист.
Л. Андреев
Вірш присвячений Михайлу Василюку його другом Мушиковим (Хинкул) Іваном Михайловичем (1955-2015) учасник гурту
М.Д.Василюку
У кожної людини є кумир
В кого відкрито, в кого підсвідомо,
Щоб нести злагоду і мир,
Треба рівнятися на нього.
Як він я теж пишу вірші,
І не бажаю людям мук,
Живе давно в моїй душі
Поет Михайло Василюк.
Я дуже вдячний цій людині
На жаль, якої вже нема.
Його поради і до нині
Шле мені сила неземна.
Нехай роки як мить минають,
І час біжить як з гір вода,
Таких як він не забувають,
Творчість його завжди жива.
І.М.Мушиков
Всегда с нами
Одиннадцатого сентября 1991 года трагическая смерть оборвала жизнь выдающегося человека, учителя, поэта, кобзаря Придунавья, композитора, Михаила Деонисовича Василюка.
Придунайский край и вся Украина понесли тяжёлую утрату. Из жизни ушёл талантливый человек-самородок, недолюбив, недописав…
О его любви к родному краю, к многонациональным жителям Бессарабии и ко всему украинскому народу, о его добром сердце, широко открытой душе, гостеприимности говорят поэтические строки, написанные рукой поэта:
«Хто б не був ти, приїдь чи прийди,
Яблуневі побачиш сади,
Виногради, хліба, а з дороги
Відпочити до мене прийди.»
Михаил Деонисович всю жизнь посвятил людям, открыл много творческих талантов среди молодёжи, занимался её воспитанием, прививал любовь к прекрасному, к Родине.
Вспомнились строки, написанные русским поэтом Сергеем Есениным: «Родина – это не графическое понятие, не голое поле, и даже не три берёзки. Родина – это прежде всего люди, твои соотечественники, это народ, который обстраивает, украшает свою землю, борется за её свободу, даёт этой земле своё имя.» Михаил Деонисович дал своё имя своей родной земле. Память о нём всегда будет жить в сердцах тех, кто знал его лично, кто знаком с его творчеством, которое учит нас жить и любить.
Я один из многих тех, кто благодарен этому замечательному человеку. Он сам, его творчество, его талант, сыграли большую роль в моей жизни, в выборе правильного пути.
Я призываю всех почтить память о нём минутой молчания. Пусть родная земля будет ему пухом.
Иван Михайлович Мушиков (Хинкул)