​

Мов Хортиця – необоримий острів,
Що на Дніпрі-Славуті – козакам,
Так в українській вимові апостроф
Помежи слова утверждався нам.

Щоб пам’ять не зотліла, як полова,
Щоб древній корінь Руссю вкоренивсь, –
В січовиків поголеноголових
Апостроф чуба «оселедцем» звивсь.

Щоб у ярмі не задавились звуки,
Щоб повінь слів знялась хоч на щабель,
Апострофи бандур леліли руки,
Стискаючи апострофи шабель.

Щоб враже око більш не зазіхало
На Край – ані султан, ні польський круль,
На запорізький лист лягли зухвало
Апострофи крутих козацьких дуль.

Щоб дух краси і мудрості народу
У рідній мові солов’їно мрів,
Від матері взяла дівоча врода
Апострофи високих чорних брів...

Минули дні жорстокі, міжусобні!..
Між різних мов й моєї квітне мак,
А в ній живе апостроф наш сьогодні –
Краси та сили надрядковий знак!