Я, певне, міг би жити, як сосна,

Вдягнувши незворушність, ніби хвою,

І не палила б осінь навісна

Мого вічнозеленого спокою.

 

Але мене затято, по чоло

Стурбовує знервованість шалена.

Лишень із форм охвоених гілок

На тлі кісток оголеного клена.

 

Немислимо збайдуженому жить,

Образи перемовчувать сосново,

Як світ увесь вирує і шумить

І нам своє являє листям слово.