Шануйте матерів своїх — живими,

Допоки ще скорботний мамин лик

Пред вашими байдужими очима

За гранню потойбічною не зник!

Допоки у зіщуленому тілі

Ще б'ється серце — зболене, живе —

І погляд в ваші душі очерствілі

Недогарком свічі в сльозах пливе!

Віддайте їм живим оту повагу,

Яку — раби правічних забобон —

Про людське око, ніби на розвагу,

Ви припасли для пишних похорон.

Бо в час, коли стражданням обважнілі

Ті очі згаснуть в траурній імлі,

Не допоможуть плачі запізнілі

І будуть недоречними жалі!

І мармурові пам'ятників брили

(Яким би злотом напис не горів)

Не відгородять совість від могили

Зневажених живими матерів!

По вашій доброті — як не мудруйте!

Сповна вам ваші ж діти воздадуть...

Живими — матерів своїх шануйте,

Бо мертві тої шани не приймуть!

Аудіо