Осокори вдалині

Часто бачаться мені

Над лиманом в придунайській стороні.

Як побачу — зупинюся,

На дерева эадивлюся

І замріяний стою, як уві сні:

В чистім полі срібні осокори

Височать самітні на просторі, —

Скiльки вітру дужому не злитись —

Осокорів вік не похилити,

Скільки листя тріпотить на вітрі —

Стільки мрій, людських надій на вітах,

І моя там шелестить надія,

Ще з дитинства виплекана мрія!

Осокори на зорі,

Наче вийшли матері

У задумі потужить в самотині,

Пожуритись у тривозі

Над лиманом при дорозі,

Виглядаючи заблуканих синів.

Як в село додому повернуся,

Осокорам низько поклонюся,

Обніму, як матір, обмилую,

У кору, як в руку, поцілую,

Може, я, щасливий, засміюся,

Може в горі слізьми обіллюся  —

Осокори разом заніміють,

І тривогу й радість зрозуміють...

Осокори вдалині

Часто бачаться мені

Над лиманом в моїй рідній стороні...