Остерігався й слова "УКРАЇНА",

Коли, бува, до вірша надійде,

Того легкого слова, як пір’їна,

Й важкого, ніби грім, що враз паде!

 

Немовби хтось, і миті не відсутній,

За словом тим волікся крок у крок,

Записуючи кожного в підсудні,

Хто стрівся з ним віч-на-віч, як пророк.

 

І непомітно для себе рядками

Зачав лякливо слово обминать,

Мов рідний дім обходити стежками,

 

Щоб матір не зустріть і не обнять!?

 

О, рабський дух! Таки ганебний стовбур

Струхлявів по тобі о тій порі,

Коли прилюдно обрізали торбу

За зраду слова правди — КОБЗАРІ!