Не вірю я у всі оті промови,

Хоч би звучали й з будь-яких трибун,

Що кожного народу вільне слово

Зіллється у один мовотабун!

 

Зливаються в єдинім морі ріки,

Як і моря — у океан-загал.

Та море грає доки не каліки

Його притоки: приклад є — Арал!

 

Хтось заперечить: «То природа інша.

Закони еволюції, мовляв...»

Але від нас природа розумніша.

Чи ж про таке Творець наш помишляв,

Коли творив і фауну, і флору,

І нації, і раси, і світи

Холодні й теплі, яр, рівнину, гору

І кольори в веселках засвітив?

 

Хіба ж на те, аби в єдиноптаха —

Усіх пташок? (Скажім — на літака!)

Це ж божевілля! Бо й мала комаха

Живе, бо неповторна, як така!

 

І мовний світ багатолико творений

Всім людством, відповідно множині

Людських племен, — і всяк на отчім корені

Рождався, формувався і мужнів.

 

І не для того, щоб себе ж зрікатись

На користь гегемона всіх створінь!

Я певен: будуть ріки мов зливатись

Лиш в океан взаєморозумінь!