Верби цвітуть на Дунаї,
Жовті сережки в пуху,
Повінь ріки береги заливає –
Корінь вмива на шляху.
Верби, зажурені верби,
Скрапує листя росу.
Серцем, я серцем ті сльози утер би –
Шкода губити красу!

Кожну росу
В серці несу,
Щоб не губити красу.

Верби цвітуть на Дунаї,
Сонячні верби старі.
– Молодість, молодість знов повертає! –
Чується голос вгорі.
Верби, зажурені верби,
Гілля в Дунай нависа.
Серцем, я серденьком небо підпер би,
Щоб не вгиналась краса.

Верби старі –
Знов молоді –
В дзеркальній мріють воді.

Верби цвітуть на Дунаї,
Бджоли завзято гудуть,
Голосно птаство крилате співає,
Знову зозулі кують.
Верби, зажурені верби
Після зимового сну.
Серцем, я серденьком з вами завмер би,
Щоб привітати весну!

Верби цвітуть,
Бджоли гудуть,
Знову зозулі кують...