Тихо мріє лиман

                   і сумний, і зелено-прозорий.

Пожовтів очерет,

                    сиротіє самотня куга.

Відліта дичина

                     за далекі засніжені гори,

І над краєм моїм

                      золотіє осіння нудьга!

Тихий-тихий лиман,

                   тільки човен збурунює воду, —

Вже рибалка веслом

                     поспіша о ранковій порі, —

Та суха осока перешіптує —

                    чує негоду,

Й, мов чорти водяні,

                    на кілочках тремтять ятері.