Вечірня заграва пливла над лиманом.

Як вранці, яскраво вона розгорялась.

Чаруючи воду червоним туманом,

Здавалось, забути про ніч намагалась.

І ми, як заграви, спливаєм, і знаєм,

Що в ночі отій наше сяйво пропаще,

Але і надвечір життя свого сяєм

Й до миті останньої віримо в краще!

Аудіо