Народе мій!

                Чи ти обмерз в сибірах,

Чи очманів в гулагах від катів,

Що вже не зриш вовків

                                   в овечих шкірах

Й від ангелів не відрізниш

                                                чортів?

Чи так охляв,

                       зачах в голодоморах,

Набувши генетичний переляк,

Що никнеш та мовчиш, як миші в норах,

Байдужий до усього, як маньяк!?

 

Чи так занапастив тебе Чорнобиль?

Чи виродив міграцій колоброд,

Що вже не ладен у своїй подобі,

В собі, в народі визнати народ!?

 

Опам'ятайсь, Титане-Прометею!

Довбав орел....

                            тепер жере дракон!

Збудивсь, устань!

                   Рятуй свою Гілею!

Ти ж — Прометей, а не Лаокоон!