Ніжне серце своє

             покладу на долоню бандури.

Віщі струни дзвінкі

               хай, мов жили, озвучує кров!

Хай співоча вона,

                 що з козацыкої вийшла натури,

 Що з народу прийшла —

                  у народ повертається знов!

 У народ - до людей!

                  В людях сила й окрилена правда.

Може, в людях озветься

                   відлунням правдивий привіт:

Річ не в тім, похвала чи хула, —

                    тільки б щира порада!

Лиш вона розпогоджує серце,

                     як маковий цвіт.

 Опадуть пелюстки

                      пісняревого серця палкого,

Кожна з тих пелюсток

                       стане піснею, що б не було!

І нічого, що потім

                       не знатимуть імені мого,—

 Ніжне серице моє

                 на долоні бандури цвіло!