В кутках червоних, в клубах, у читальнях,

На площах стадіонів, на майданах, —

У збуджені сьогоднішні часи —

На молодіжних зустрічах урочих,

Дитячих ранках, мітингах робочих

Лунають ветеранів голоси.

 

Притлумлені, як вигуки далекі,

Як відгомін війни — боїв запеклих,

Людської повні гідності й краси,

У спогадах роз'ятрувані болі,

З сльозою затамованою в горлі –

Пекучі ветеранів голоси!

 

Як не подовжуй шлях людської долі,

Життя і смерть змикаються на колі:

Посіявся — пожив — відколосив.

І правда, що у безвісті чи в славі,

Як на отій одвічній переправі,

Вмовкають ветеранів голоси!

 

Але неправда, що вони вмирають

Бо пам'яті слова не висихають

Краплинами ранкової роси.

І як же гірко те: мов сіль на рані,

Коли вуста недолюдків погані

Паплюжать ветеранів голоси!

 

Нащадку мій! У майбуття розвої,

В ім'я життя і радості земної,

Гляди ж, як іскру Божу, не згаси

Наповнені зненавистю до зброї,

До всіх, які зазнало людство, воєн.           

                                                                            Священні ветеранів голоси!